Ракетна програма України – це не просто історія про технології чи озброєння. Це розповідь про амбіції, втрачені можливості, політичні ігри та боротьбу за безпеку країни. Питання, хто і чому зупиняв розвиток ракетного потенціалу, викликає палкі дискусії. Давайте розберемося, що відбувалося за лаштунками, які рішення гальмували прогрес і як Україна намагається відновити свій “ракетний щит”.
Історичний контекст: чому ракетна програма була важливою
Україна після розпаду СРСР успадкувала потужний військово-промисловий комплекс. Заводи, як-от “Південмаш”, та конструкторські бюро, зокрема КБ “Південне”, були світовими лідерами у створенні ракет. Однак відмова від ядерної зброї у 1994 році за Будапештським меморандумом залишила країну без стратегічного стримування. Ракетна програма стала ключем до відновлення обороноздатності, особливо після початку російської агресії у 2014 році.
Розробка таких комплексів, як “Нептун” і “Вільха”, мала забезпечити Україні можливість протистояти загрозам. Проте шлях до створення сучасних ракет був тернистим: від фінансових труднощів до політичних рішень, які гальмували прогрес. Чому ж програма зазнавала зривів, і хто стояв за цими рішеннями?
Ракетна програма до 2014 року: заморожений потенціал
До початку російської агресії ракетна програма України перебувала в стані стагнації. Після розпаду СРСР фінансування оборонного сектору скоротилося, а міжнародні угоди, як-от Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності 1987 року, обмежували розробку певних типів озброєнь. У 2014 році, за словами генерал-лейтенанта Ігоря Романенка, програма “Сапсан” була закрита після візиту тодішнього міністра оборони Михайла Єжеля до Росії. Це рішення стало першим серйозним ударом по амбіціях України у сфері ракетобудування.
Чому так сталося? Економічна скрута, залежність від російських ринків і політичний тиск відіграли свою роль. “Південмаш” втрачав замовлення, а фахівці залишали країну в пошуках кращої роботи. Без належного фінансування та політичної волі ракетна програма залишалася лише на папері.
Відродження після 2014 року: “Нептун” і “Вільха”
Агресія Росії у 2014 році стала каталізатором для відновлення ракетної програми. Україна розпочала розробку протикорабельної ракети “Нептун” та реактивної системи залпового вогню “Вільха”. Ці проєкти стали символами нового етапу в оборонній промисловості. “Нептун”, здатний уражати цілі на відстані до 280 км, довів свою ефективність, потопивши російський крейсер “Москва” у 2022 році. “Вільха” забезпечила ЗСУ високоточною зброєю для наземних операцій.
Однак шлях до успіху був складним. У 2019 році фінансування ракетної програми скоротили, що призвело до затримок у переробці твердого ракетного палива на Павлоградському хімічному заводі. Це стало критичним ударом, адже без палива проєкти, як-от “Нептун”, могли бути зупинені.
Політичні рішення та звинувачення
Питання, хто саме гальмував ракетну програму, викликає гострі дискусії. Деякі джерела вказують на політичні рішення часів президентства Петра Порошенка. Наприклад, екскерівник “Укрспецекспорту” Сергій Бондарчук звинуватив Порошенка у блокуванні розробки “Нептуна”. За його словами, політичні пріоритети та корупційні схеми заважали розвитку оборонного сектору.
З іншого боку, за президентства Володимира Зеленського також лунали звинувачення у зриві програми. У 2020 році журналіст Юрій Бутусов заявляв, що Державне оборонне замовлення не передбачало фінансування для “Нептуна” та “Вільхи”. Проте секретар РНБО Олексій Данілов спростовував ці звинувачення, наголошуючи, що програма не зупинялася жодного дня за Зеленського.
Ці суперечки вказують на ширшу проблему: брак прозорості та координації. Політичні амбіції часто переважали стратегічні інтереси, а чіткої державної програми розвитку ракетного озброєння так і не було створено.
Роль окремих фігур і установ
Окремі особи та установи відіграли ключову роль у долі ракетної програми. Наприклад, Юрій Гусєв, колишній голова “Укроборонпрому”, був звинувачений у провалі реалізації проєкту “Сапсан” у 2023 році. Водночас конструкторське бюро “Південне” та “Південмаш” залишалися основними виконавцями, попри хронічне недофінансування.
Міністерство оборони також зазнавало критики. У 2020 році міністр Андрій Загороднюк спростовував чутки про закриття програми, стверджуючи, що вона лише на стадії розробки. Однак відсутність чіткого бюджетного розпису для конкретних підприємств, як зазначив Бутусов, створювала хаос у плануванні.
Економічні та технічні виклики
Ракетна програма потребує не лише політичної волі, а й величезних ресурсів. Виробництво ракетного палива, розробка нових технологій і випробування – це мільярди гривень. Наприклад, у 2021 році РНБО затвердила план витрат на 200 млрд грн до 2031 року для розвитку ракетного озброєння. Проте реальне фінансування часто відставало від заявлених обсягів.
Технічні проблеми також гальмували прогрес. Наприклад, “Південмаш” зіткнувся з труднощами через залежність від російських комплектуючих. Програма імпортозаміщення, розпочата у 2014 році, виявилася дорогою та тривалою. За словами працівників заводу, навіть український метал не завжди відповідав вимогам ракетобудування.
Порівняння ключових ракетних проєктів
Щоб краще зрозуміти стан ракетної програми, розглянемо основні проєкти в таблиці:
| Проєкт | Тип | Дальність, км | Стан | Основні проблеми |
|---|---|---|---|---|
| Нептун | Протикорабельна ракета | 280 | На озброєнні | Скорочення фінансування у 2019 |
| Вільха | РСЗВ | 120 | На озброєнні | Недостатнє фінансування |
| Сапсан | Балістична ракета | 500 | Розробка зупинена | Закриття у 2014 році |
Джерела: матеріали сайтів ukrinform.ua, lb.ua
Ця таблиця показує, що навіть успішні проєкти, як “Нептун”, стикалися з фінансовими труднощами. “Сапсан” же став прикладом втраченої можливості через політичні рішення.
Цікаві факти про ракетну програму України
Ракетна програма – це не лише зброя, а й символ національної гордості. Ось кілька цікавих фактів, які розкривають її унікальність.
- 🌟 “Нептун” – перший успіх: У 2022 році ракета “Нептун” стала першою українською зброєю, яка потопила великий ворожий корабель – крейсер “Москва”. Це був історичний момент для української оборонки.
- 🚀 Спадщина СРСР: Україна успадкувала від СРСР технології для створення міжконтинентальних балістичних ракет, таких як СС-24 “Скальпель”, але більшість із них були утилізовані через міжнародні угоди.
- 🔧 Саудівська підтримка: Ракета “Грім-2” розроблялася за кошти Саудівської Аравії, але Україна планувала створити й версію для власних ЗСУ.
- 🛠️ Технічні виклики: Ракетне паливо гептил, яке зберігається на “Південмаші”, становить екологічну загрозу, але його утилізація коштує мільйони.
Ці факти підкреслюють, що ракетна програма – це не лише про технології, а й про складний баланс між економікою, політикою та безпекою.
Сучасний стан і перспективи
Станом на травень 2025 року Україна продовжує розвивати ракетну програму. За словами президента Зеленського, ведуться роботи над далекобійними ракетами, хоча деталі залишаються засекреченими. У 2024 році було заявлено про успішні випробування нових елементів “Сапсана”, але масове виробництво ще не розпочалося.
Проблеми залишаються тими ж: недостатнє фінансування, брак кадрів і залежність від іноземних технологій. Проте успіхи “Нептуна” та “Вільхи” доводять, що Україна здатна створювати ефективну зброю. Питання лише в тому, чи вдасться подолати політичні та економічні бар’єри.
Що потрібно для успіху?
Щоб ракетна програма стала справжнім “щитом”, Україні потрібно:
- Чітка стратегія: Створення державної цільової програми з визначеними пріоритетами та фінансуванням.
- Інвестиції в кадри: Збереження фахівців на підприємствах, як-от “Південмаш”, шляхом підвищення зарплат і умов праці.
- Міжнародна співпраця: Залучення партнерів, як-от НАТО, для обміну технологіями та фінансування.
Ці кроки можуть перетворити Україну на регіонального лідера у сфері ракетобудування, але вони потребують політичної волі та довгострокового планування.
Чому це важливо для кожного українця
Ракетна програма – це не просто зброя, а запорука безпеки країни. Кожен успішний проєкт, як-от “Нептун”, нагадує, що Україна здатна протистояти агресору. Але кожен зрив – це втрачений шанс захистити наші міста й села.
Історія ракетної програми показує, як політичні рішення можуть впливати на долю нації. Від закриття “Сапсана” у 2014 році до фінансових труднощів у 2019-му – це уроки, які потрібно засвоїти. Сьогодні Україна стоїть на порозі нових можливостей, але успіх залежить від єдності, прозорості та наполегливості.