Будапештський меморандум 1994 року – це не просто документ, а символ надій, розчарувань і геополітичних уроків. Підписаний у столиці Угорщини, він мав стати запорукою безпеки для України, яка відмовилася від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі. Але хто саме поставив свої підписи під цією угодою? Які обставини передували її підписанню, і чому цей документ викликає стільки дискусій через 30 років? У цій статті ми зануримося в історичний контекст, розберемо ролі ключових фігур і розкриємо, чому меморандум став уроком для світу.
Передісторія: чому Україна відмовилася від ядерної зброї
Після розпаду СРСР у 1991 році Україна успадкувала величезний ядерний арсенал – близько 1900 стратегічних і 2500 тактичних ядерних боєголовок, що робило її третьою за ядерною потужністю державою у світі. Це був спадок, який одночасно надавав силу і створював проблеми. Технічний контроль над стратегічними ракетами залишався в Москві, а підтримка ядерної інфраструктури вимагала астрономічних витрат – за оцінками першого президента України Леоніда Кравчука, до 200 мільярдів доларів. Україна, молода держава з економічними труднощами, не могла дозволити собі таку розкіш.
До того ж, ядерний арсенал був не лише фінансовим тягарем, але й джерелом небезпеки. Ядерні об’єкти могли стати мішенню для атак чи терористичних актів, а після Чорнобильської катастрофи суспільство скептично ставилося до будь-яких ядерних технологій. У цьому контексті відмова від ядерної зброї здавалася логічним кроком, але за однієї умови – гарантій безпеки від провідних світових держав.
Переговори про ядерне роззброєння почалися ще в 1991 році з підписання Алма-Атинської декларації та Лиссабонського протоколу, які зобов’язували Україну, Білорусь і Казахстан позбутися ядерної зброї. Але Україна вимагала чітких гарантій безпеки, адже відмова від ядерного арсеналу залишала її вразливою перед потенційними загрозами, зокрема з боку Росії.
Хто підписав Будапештський меморандум
5 грудня 1994 року в Будапешті, в рамках приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), було підписано Меморандум про гарантії безпеки. Документ скріпили підписами лідери чотирьох країн:
- Леонід Кучма, президент України, який представляв інтереси молодої держави, що прагнула міжнародного визнання та безпеки.
- Білл Клінтон, президент США, який бачив у ядерному роззброєнні України спосіб зміцнити глобальний режим нерозповсюдження.
- Борис Єльцин, президент Російської Федерації, зацікавлений у поверненні ядерного арсеналу під контроль Москви.
- Джон Мейджор, прем’єр-міністр Великої Британії, який підтримував ідею стабільності в пострадянському просторі.
Ці чотири постаті стали ключовими у підписанні документа, який мав забезпечити Україні захист від агресії в обмін на відмову від ядерної зброї. Згодом до меморандуму приєдналися Франція та Китай, які надали окремі заяви про підтримку, але їхня роль була менш значущою.
Роль Леоніда Кравчука в підготовці меморандуму
Хоча Будапештський меморандум підписував Леонід Кучма, значну роль у підготовці до цього кроку відіграв його попередник, перший президент України Леонід Кравчук. У січні 1994 року Кравчук підписав у Москві тристоронню заяву з Біллом Клінтоном і Борисом Єльциним, яка стала основою для майбутнього меморандуму. Ця угода передбачала передачу ядерних боєголовок до Росії в обмін на компенсацію у вигляді ядерного палива для українських АЕС і фінансову підтримку від США.
Кравчук зіткнувся з тиском як ззовні, так і всередині країни. Верховна Рада України спочатку відмовилася ратифікувати Лиссабонський протокол, наполягаючи на збереженні частини ядерного арсеналу як засобу стримування. Проте економічна залежність від Росії (зокрема в постачанні енергоносіїв) і прагнення інтегруватися в західний світ змусили Кравчука піти на компроміс.
Що обіцяв Будапештський меморандум
Будапештський меморандум містив шість ключових пунктів, які мали гарантувати безпеку України:
- Повага до незалежності, суверенітету та чинних кордонів України.
- Утримання від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності України.
- Утримання від економічного тиску, спрямованого на обмеження суверенних прав України.
- Зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадків самооборони.
- Готовність домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН у разі агресії проти України.
- Проведення консультацій у разі виникнення питань щодо цих зобов’язань.
Ці пункти звучали обнадійливо, але в них крилася ключова проблема: меморандум був політичною угодою, а не юридично зобов’язуючим договором. Слово “гарантії” в українському перекладі документа вводило в оману, адже в англійському тексті використовувалося слово “assurances” (запевнення), що має слабшу юридичну силу.
Чому меморандум виявився неефективним
Незважаючи на амбітні обіцянки, Будапештський меморандум не містив механізмів примусу чи санкцій за порушення. У 2014 році Росія анексувала Крим, а згодом розпочала війну на Донбасі, грубо порушивши умови документа. США та Велика Британія обмежилися санкціями та дипломатичною підтримкою, але не надали Україні прямої військової допомоги, як того вимагала ситуація.
Експерти, такі як Юрій Костенко, учасник переговорів щодо ядерного роззброєння, зазначають, що Україна могла б наполягати на більш дієвих гарантіях, наприклад, на вступі до НАТО. Проте в 1994 році політична воля партнерів була обмеженою, а Україна перебувала під економічним і політичним тиском, що змусило її погодитися на “паперові” запевнення.
Цікаві факти про Будапештський меморандум
Цікаві факти
- 🌟 Формальна міць України. На момент підписання меморандуму Україна мала більше ядерних боєголовок, ніж Велика Британія, Франція та Китай разом узяті, але не могла їх використовувати через відсутність кодів запуску, які контролювала Москва.
- 📜 Порожні обіцянки. У 2009 році Леонід Кучма розповів, що тодішній президент Франції Франсуа Міттеран попереджав його: “Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть”.
- 💰 Компенсація від США. Україна отримала близько 500 мільйонів доларів за програмою Нанна-Лугара для демонтажу ядерної інфраструктури, але це було лише часткою вартості переданого арсеналу.
- 📸 Рідкісний документ. Українська копія меморандуму рідко залишає архіви, але в 2024 році міністр закордонних справ України Андрій Сибіга взяв її на саміт Україна-НАТО, щоб нагадати про зобов’язання підписантів.
- ⚖️ Юридична слабкість. Меморандум не ратифікувався парламентами країн-підписантів, що робило його лише політичною декларацією без юридичної сили.
Ці факти підкреслюють складність і суперечливість документа, який мав стати захистом для України, але виявився радше символом втрачених можливостей.
Хронологія подій: від переговорів до підписання
Щоб зрозуміти, як створювався Будапештський меморандум, варто простежити ключові етапи переговорів:
| Дата | Подія | Опис |
|---|---|---|
| 21 грудня 1991 | Алма-Атинська декларація | Україна, Росія, Білорусь і Казахстан домовилися про виведення тактичної ядерної зброї до Росії. |
| 23 травня 1992 | Лиссабонський протокол | Україна взяла на себе зобов’язання позбутися ядерної зброї та приєднатися до ДНЯЗ. |
| 14 січня 1994 | Тристороння заява | Кравчук, Клінтон і Єльцин домовилися про передачу ядерних боєголовок до Росії в обмін на компенсацію. |
| 5 грудня 1994 | Підписання меморандуму | Кучма, Клінтон, Єльцин і Мейджор підписали Будапештський меморандум. |
| 1 червня 1996 | Завершення роззброєння | Остання ядерна боєголовка була вивезена з України до Росії. |
Джерела даних: офіційні документи ООН, архіви Верховної Ради України.
Ця хронологія показує, як поступово Україна втрачала свій ядерний потенціал, сподіваючись на міжнародну підтримку. Кожен крок був компромісом між прагненням безпеки та зовнішнім тиском.
Уроки Будапештського меморандуму
Будапештський меморандум став гірким уроком для України та світу. Він показав, що політичні запевнення без юридичних механізмів – це лише слова на папері. Російська агресія 2014 року та повномасштабне вторгнення 2022 року довели, що підписанти не виконали своїх зобов’язань. США та Велика Британія надали Україні підтримку у вигляді санкцій і зброї, але цього виявилося недостатньо, щоб зупинити агресора.
Україна заплатила високу ціну за свою довіру до міжнародних угод, втративши не лише ядерний арсенал, але й частину своєї території. Цей досвід змусив українське суспільство переосмислити безпекові стратегії, зробивши пріоритетом вступ до НАТО як реальної гарантії безпеки.
Сучасне значення меморандуму
Сьогодні Будапештський меморандум часто згадують як приклад дипломатичної наївності. У 2022 році президент України Володимир Зеленський закликав країни-підписанти виконати свої зобов’язання, але консультації в рамках меморандуму не дали результатів. У 2024 році міністр закордонних справ Андрій Сибіга використав документ на саміті Україна-НАТО, щоб нагадати світу про невиконані обіцянки.
Меморандум також вплинув на глобальну політику нерозповсюдження ядерної зброї. Приклад України показав, що відмова від ядерного арсеналу без дієвих гарантій може призвести до втрати безпеки. Це змусило інші країни переглянути свої стратегії щодо ядерної зброї.
Як уникнути помилок у майбутньому
Будапештський меморандум навчив Україну, що безпекові угоди повинні бути юридично зобов’язуючими і мати чіткі механізми реалізації. Сучасні угоди, які Україна укладає з партнерами, наприклад, у рамках підготовки до вступу в НАТО, передбачають конкретні зобов’язання щодо військової підтримки.
Майбутні угоди мають бути ратифіковані парламентами країн-підписантів і включати санкції за порушення. Крім того, Україні варто зміцнювати власний оборонний потенціал, щоб не залежати виключно від зовнішньої підтримки.
Будапештський меморандум залишається символом втрачених можливостей, але водночас він підкреслює важливість реальних гарантій у світі, де слова часто розходяться з діями. Цей документ – не лише сторінка історії, а й нагадування про те, що безпека потребує не лише довіри, але й сили.